За результатами розгляду цього кримінального провадження, колегією Кремінського районного суду Луганської було прийнято Вирок від 01.06.2017 року яким Борісова Ю.В. було виправдано за всіма статтями по двом законним принциповим позиціям, а саме недоведеність вини та незаконність наданих доказів, і це можна побачити тут:
Error
ПОЗИЦІЯ СТОРОНИ ЗАХИСТУ З ПОЧАТКУ (СІЧЕНЬ 2015 РОКУ) ТА ДО КІНЦЯ (ЧЕРВЕНЬ 2017 РОКУ) БУЛА ТАКОВОЮ:
СТОСОВНО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ЯКИЙ ПЕРЕДБАЧЕНИЙ Ч.1 СТАТТІ 258-3 КК УКРАЇНИ СЛІД ЗАЗНАЧИТИ, як можливо встановити з диспозиції та гіпотези статті 258-3 КК України, що створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такої групою чи організацією, участь у такій групі чи організації , організаційне чи інше сприяння створення або діяльність терористичної групи або терористичної організації за своїм змістом збігаються з аналогічними діями щодо організованих груп та злочинних організацій (стаття 28, 255, 256 КК України). Відмінність терористичної групи від терористичної організації полягає у тому, що перша створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а друга має діяти невизначений час, займатися терористичною діяльністю постійно, до досягнення певної мети, тобто діяння ж, які вчинюються у зв’язку з організованою терористичною діяльністю за своїм змістом аналогічнім тим, що виконуються стосовно інших видів злочинних організацій.
Враховуючи вищевказане слід зазначити, що обвинувачений Борісов Ю.В. обвинувачується саме у нібито вчиненні злочину передбаченому ч.1 статті 258-3 КК України, що нібито виразилося у формі сприяння діяльності незаконно створеної у місті Луганську терористичної або організації або групи під назвою «ЛНР». Тобто враховуючи вищевказане слід зазначити, що наявна кваліфікована ознака за цією статтею є створення або участь у саме терористичної або організації або групи під назвою «Луганська народна республіка» (скорочено ЛНР), але також слід зазначити, що ЄС та ООН можуть визнати певну групу чи організацію терористичною у відповідній міжнародній процедурі. Рішення щодо конкретної організації ґрунтуються на даних правоохоронних органів національних країн, Європолу та інших структур ЄС. Остаточну ухвалу про зарахування організації до переліку «терористичних" приймає Рада ЄС у складі міністрів закордонних справ. При цьому рішення має бути одностайним. Єдиного визначення тероризму в міжнародному праві не існує, а критерії віднесення організацій до «терористичних» різняться. Для визнання організації «терористичною» потрібна згода всіх п’ятнадцяти членів Ради безпеки ООН. З метою виконання вимог діючого законодавства України, стороною захисту не тільки по цьому КП було здійснено низку запитів з відповідними запитаннями які є дуже важливими для розслідування цього КП, зокрема до ВРУ та МЮУ, оскільки Міністерство юстиції України — центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. На Міністерство юстиції України покладено такі основні завдання, зокрема з яких: підготовка пропозицій щодо здійснення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки; підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розробка проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, здійснення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів; забезпечення реалізації державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин та ніші а ВРУ це законодавчий орган. На вищевказані запити ці органи станом як на той час грудень 2014 року так і на жовтень 2016 року надали відповідні відповіді, які долучалися до матеріалів справи, що зокрема ВРУ рішень стосовно саме визнання «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями не приймалося а приймалися інші НПА які були направлені протидію тероризму а тому і МЮУ ніяких НПА не реєструвала.
Станом день складання цього клопотання, згідно офіційного Інтернет ресурсу http://rada.gov.ua/ і ЗМІ можливо встановити, що у ВРУ було зареєстровано низку Проектів законів, зокрема з яких це Проект закону України от 10.12.2014 № 1278 «Про визнання самопроголошених організацій «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» терористичними організаціями» та інших Проектів, які не проходили жодного читання, тобто на сьогоднішній день не має жодного офіційного документу або проведення офіційної процедури визнання ДНР та ЛНР терористичними організаціями, що в свою чергу у повній мірі впливає на правильну кваліфікацію та висуненого обвинувачення Борісову Ю.В., а тому згідно КПК України суд у повній мірі може встановити про існування правових підстав для закриття кримінального провадження стосовно Борісова Ю.В. у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення за ч.1 статті 258-3 КК України про що свідчать матеріали цього КП, зокрема відсутність доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримання, що у повній мірі підтверджується матеріалами цього КП (свідками, наявними матеріальними доказами).
Статтею 7 КПК України передбачені загальні засади кримінального провадження, зокрема з яких верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, розумність строків.
Відповідно до п. 2, 3 ч.1 статті 284 КПК України - Кримінальне провадження закривається в разі, якщо: встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Відповідно до ч.7 статті 284 КПК України – якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.
Вищевказаний юридичний факт, а саме те що в діях обвинуваченого Борісова Ю.В. відсутній склад злочину передбаченого ч.1 статті 258-3 КК України та сам факт як «де-юре» так і «де-факто» відсутності цього складу злочину до вчинення вищевказаних дій як у порядку національного законодавства України так і міжнародного права підтверджується і процесуальні дії інших судових та контролюючих органів, зокрема військової прокуратури Луганського гарнізону по КП № 422014130000000309 за матеріалами СБУ України відносно підполковника Суслова С.О. (обвинувальний акт від 08.05.2015 року додається) а саме зміна обвинувачення зі статті 258-3 та іншу статті КК України з підстав (відсутності суб’єктивної та об’єктивної сторони ч.1 статті 258-3 КК України) які викладені вище саме у судовому провадженні.
СТОСОВНО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯЯКИЙ ПЕРЕДБАЧЕНИЙ Ч.3 СТАТТІ 110 КК УКРАЇНИ СЛІД ЗАЗНАЧИТИ, як можливо встановити, із диспозиції та гіпотези ч.3 статті 110 КК України, що дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, а це вчинення умисних дій, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Як можливо встановити із обвинувального акту (аркуш 5-10), що саме за нібито організацію та проведення референдуму 11.05.2014 року та вчинення представниками так званої «ЛНР» відносно мешканців міста Стаханова тяжких злочинів і є кваліфікуючими ознаками саме ч.3 статті 110 КК України. Пер за все слід зазначити, що обвинувальний акт не містить ніякої прямої доказової бази організації та проведення саме за допомогою Борісова Ю.В. або особисто ним. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, власність тощо. Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни-державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України. Як можна побачити, що Борісову Ю.В. було інкриміновані наступні ознаки об’єктивної сторони, а саме вчинення умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого КУ, а також публічні закликання до вчинення таких дій, які вчинені особою, яка є представником влади, що призвело до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто дві ознаки. Дії, вчинені з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України - це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або на зменшення території України шляхом утворення на її території іншої суверенної держави. Питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який може бути призначений тільки ВР. Логічне тлумачення словосполучення «зміна меж території» може означати і збільшення території України за рахунок території іншої держави чи нейтральної території (але, оскільки Україна будує свою зовнішньополітичну діяльність на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, зокрема відмовляється від будь-якої територіальної експансії, в даному випадку під зміною території слід розуміти передусім її можливе зменшення). Прикладами вказаних дій можуть бути призначення всеукраїнського референдуму з цього питання не Верховною Радою України, а іншим державним органом чи службовою особою, або призначення місцевого референдуму чи проведення з цього питання опитування населення, проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою тощо. Як можливо побачити із змісту обвинувального акту, який є процесуальним актом який повинен відповідати вимогами статті 291 КПК України, що він не містить посилання на прямі та беззаперечні докази поза межами розумного сумніву (стаття 7 КПК України) тих фактів, що Борісов Ю.В. призначив (а це хоча якесь письмове рішення) та провів референдум 11.05.2014 року у місті Стаханову або виконувалися його письмові доручення та рішення, проводив особисто або проводили за його прямими письмовими дорученнями опитування місцевого населення відносно необхідності проведення будь-якого референдуму або що Борісов Ю.В. проголосив певну адміністративно-територіальну одиницю України суверенною державою. Щодо дій, спрямованих на зміну державного кордону України па порушення порядку, встановленого Конституцією України, то Конституція України не встановлює порядку зміни державного кордону. Зміна державного кордону (який є умовною лінією), навіть здійснена внаслідок збройного захоплення частини території країни, водночас означає зміну меж її території. Про поняття публічні заклики, розповсюдження матеріалів слід дивитися зміст статті 109. Відповідні матеріали - письмові чи зафіксовані на іншому носієві інформації листівки, плакати, газети тощо - тут виступають засобами вчинення злочину. Особливо кваліфікуючою ознакою цього злочину є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей, або інших тяжких наслідків. Під загибеллю людей розуміється загибель двох чи більше осіб треба розуміти загибель однієї людини, заподіяння одній, двом чи більше особам тяжких тілесних ушкоджень, заподіяння кільком або багатьом особам середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень, настання великої матеріальної шкоди внаслідок зруйнування чи пошкодження прикордонних інженерних споруд або інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою тощо. При визначенні як такої, що створює тяжкі наслідки, матеріальної шкоди слід враховувати як конкретний розмір збитків, завданих уражальними чинниками джерела небезпеки, так і обсяги технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, та її територіальне поширення (державний, у т. ч. з можливістю поширення на територію інших держав, регіональний, місцевий або об'єктовий рівень); фізичної шкоди - як кількість постраждалих, так і ступінь тяжкості заподіяних їм тілесних ушкоджень чи характер захворювання, що призвело до втрати ними працездатності; шкоди іншого виду - як кількість осіб, нормальні умови життєдіяльності яких було порушено (як правило, сто осіб і більше), так і час, протягом якого це порушення мало місце (понад три доби). Як можливо встановити із обвинувального акту, що саме у зв’язку із загребеллю громадян України та отримання поранень, без визначення їх міста проживання та встановлення причинного зв’язку між реальними діями Борісова Ю.В. або його бездіяльності та отриманими тілесними ушкодженнями та загибеллю цих людей, Борісова Ю.В. обвинувачують у вчиненні злочину передбаченого саме ч.3 цієї статті.
Статтею 7 КПК України передбачені загальні засади кримінального провадження, зокрема з яких верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, розумність строків.
Відповідно до п. 2, 3 ч.1 статті 284 КПК України - Кримінальне провадження закривається в разі, якщо: встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Відповідно до ч.7 статті 284 КПК України – якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.
СТОСОВНО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ЯКИЙ ПЕРЕДБАЧЕНИЙ Ч.2 СТАТТІ 364 КК УКРАЇНИ СЛІД ЗАЗНАЧИТИ, як можливо встановити, із диспозиції та гіпотези ч.2 статті 364 КК України, що те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, а саме зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Як можливо встановити із змісту обвинувального акту (аркуш10-11), що Борісову Ю.В. інкримінується вчинення цього злочину саме за нібито організацію (ініціювання прийняття рішення сесією про призначення референдуму, надання якихось доручень підлеглим працівникам виконкому, виділення приміщень та інше) та проведенням 11.05.2014 року референдуму про визнання так званої «ЛНР», хоча прямих або хоча б косвених але беззаперечних та поза розумного сумніву доказів або на їх посилання не містить. З об'єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою або 2) зловживання службовим становищем, які завдали істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Зловживання службовим становищем - це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем - це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена. Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв'язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов'язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сама посада (її загальновизнана вага, важливість, впливовість). Так, службова особа може використати свою посадову впливовість для дачі відповідних розпоряджень, вказівок підпорядкованим організаціям, їх службовим особам і вжиття заходів для їх виконання. Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов'язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси суспільства та держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам суспільства та держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби. Корисливий мотив можна визначити як прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду (отримати майно, майнові права, звільнитися від особистих майнових витрат тощо). Інші особисті інтереси як мотив зловживання владою чи службовим становищем полягають у прагненні отримати вигоду немайнового характеру, обумовлену такими спонуканнями, як кар'єризм, заздрість, протекціонізм, бажання отримати взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь питання, приховати свою некомпетентність тощо. Інші особисті інтереси можуть проявитися і у зв'язку з бажанням помститися кому-небудь, отримати необґрунтовану перевагу та ін. Наприклад, почуття кар'єризму спонукає службову особу вчинити дії, які можуть задовольнити її прагнення просунутись по службі, що об'єктивно не відповідає досвіду, знанням, моральним якостям цієї особи. Інтереси третіх осіб необхідно розуміти як такі, що не охороняються у такому випадку законом. Прагнення їх задовольнити є своєрідним аморальним мотивом службової особи. Таке бажання може збігатися, наприклад, з негативним розумінням кар'єризму, наведеним вище, якщо кар'єра залежить від третьої особи, або проявитися у незаконному наданні послуг, переваг родичу, знайомому, звільненні їх від передбачених законом обов'язків* догідництві перед начальником тощо. Третіми особами можуть бути родичі, приятелі, знайомі, начальники службової особи, які бажають разом з останньою скористатися правами, які належать їй за посадою, або пов'язаними з посадою можливостями. Враховуючи вищевказане слід вказати що не дуже зрозуміло на якій правовій підставі Борісов Ю.В. одночасно обвинувачується у вчиненні злочинів передбачених статті 110 та статті 364 КК України по тим ще одним ознакам, а саме організація та проведення 11.05.2014 року референдуму а частини цих статей вказані із залежності наслідків, тобто їх тяжкості (загибель людей, посадова особа та інше), але ж як у першому випадку, а це ч.3 статті 110 КК України так і другому випадку а це ч.2 статті 364 КК України, обвинувачення не ґрунтується прямих та безпосередніх доказах, на встановленому причинному зв’язку з між діями у 2014 році Борісова Ю.В. як голови міста Стаханова так і реальними наслідками від його дій ані наслідків від дій інших осіб, оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь (Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 62, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, див. в Рішенні Конституційного Суду № 12-рп/2011 від 20.10.2011). Відповідно до п. 2, 3 ч.1 статті 284 КПК України - Кримінальне провадження закривається в разі, якщо: встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Відповідно до ч.7 статті 284 КПК України – якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.
А відтак шановні читачі на відвідувачі Інтернет мереж, слід наголосити, що ця стаття та вказані у ній матеріали не є будь-якою агітацією за будь-кого та будь-чого а є лише інформативний матеріал, який наддасть можливість отримати відповідь на велику кількість питань, які виникли протягом 3-х років, відносно діяльності органів судової влади, поліції, прокуратури у цій справі, зробити об’єктивний висновки щодо реалізації у демократичній та правовій державі України вимог статті 2 КПК України відповідно до якої «Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура» співавтором якого (КПК України) є наші закордонні партнери із країн ЄС.
(Стаття опублікована згідно укладеного меморандуму про співпрацю від 05.05.2017 року, автор адвокат Овчаренко О.В. свідоцтво № 4382 від 04.07.2012 року).
